Запитання психологу

Доброго дня! мене звати Ольга ,20 років. я не можу закохатись..кожного разу зустрічаючи нового хлопця, думаю,ось він-саме той, що мені треба. Але вже згодом починаю шукати в людині недоліки і знаходячи хача б один розчаровуюсь... надіючись, а може десь є хтось інший. я розумію-ідеальних людей немає. Та речі, які для більшості людей є другорядними, у мене виходять на перший план. Згодом, коли людина привикає до мене, починає висловлювати почуття, я починаю просто віддалятись.

Доброго дня, Ольго!

Досить складно робити висновки з такого невеликого повідомлення... Можливо ви уникаєте близьких стосунків, тому що не маєте досвіду у будуванні таких, або не бачили, яким чином стосунки можуть стати дісно теплими, не впадаючи в співзалежність. А можливо в вас є схильність до перфекціонізму і категоричності. Ви це розумієте, але чи вмієте це по-справжньому відчувати. Можу запросити вас на консультацію або в групу, де з такими складностями є можливість детально розібратися.
З повагою, Катерина Голоскокова (психотерапевт)

21.05.2013

Доброго дня!! Хочу поради запитатись у вас.У мене є хлопець ,ми разом півтора року ,у нього є багато друзів а також подруги, і є також подруга найкраща ,я його ревную до неї, можливо, через те ,що не вірю у дружбу між хлопцем і дівчиною ! Багато разів говорила щоб він не підтримував дружби із нею,не спілкувався,але він проти, бо хоче підтримувати з нею дружбу і дружить з нею вже 4 роки .Я не знаю як мені це надалі сприймати.Порадьте будь-ласка що мені робити??? Ольга.

Ольга, доброго дня!
Почуття ревнощів - досить складне почуття, яке утворюють більш прості емоції (злість+провина+сором). Тобто я злюсь на третю людину, яка забирає в мене коханого (рідше на самого коханого), я звинувачую себе в тому, що недостатньо хороший (хороша) для свого партнера і я соромлюсь себе через те, що партнер вибирає іншу людину. Ось такий комплекс простих емоцій охоплює почуття ревнощів, яке саме по собі є досить неприємним і важко переживається. Проте рівень інтенсивності сорому й провини ( в народі це називається "невпевненістю в собі", "комплексом неповноцінності") можна зменшити за допомогою роботи з психологом. Тоді й злості до партнера за те, що він ще з кимось дружить, буде менше. Якщо захочете попрацювати із своїми почуттями і навчитися краще ставитися до себе - ласкаво прошу на консультацію.
Ольга Лазаренко, психолог.

29.04.2013

Доброго дня!Мене звуть Марія .мені 25р.одружена.виховую 3 маленьких діток.ПРоблема в тому.що мій чоловік любить випити.мене це дуже дратує.він не цінує мене.не поважає.а постійно докоряє.що я не те зробила і не так.а я сама кожний день з 3дітьми.дуже обідно.часто плачу не сплю ночами. а іноді іжити не хочеться.хоча понад усе на світі люблю своїх діток.Хочу нормально жити.а не получається.говорила.просила.плакала.і погрожувала розлученням.нічого не допомагає.все повторюєтьься.а мені вже просто руки опутилися.не живу а існую.допоможіть будь-ласка......

Доброго дня, Маріє!
Дуже шкода, що ви опинилися у такій важкій ситуації. Вам краще прийти на консультацію та обговорити всі питання зі спеціалістом, якщо це вам з якоїсь причини невдається зробити, то перетелефонуйте на телефон центру і вам порадять, де можна отримати консультацію по телефону.

02.04.2013

Доброго дня! Моєму сину 14 років. Він не хоче ходити до школи, не ходить ні на які гуртки, в садочок теж не хотів ходити. Він ні з ким не дружить, хоча хлопці часом телефонують йому або заходять. Але найгірше - це його агресивність, особливо вона виливається на молодшого на 2 роки брата. В меншого все нормально: в школі на гуртках, є друзі, сангвінік. Мабуть, підсвідомо старший заздрить йому і ревнує. Він дражнить меншого брата, б'є його і при цьому завжди каже, що той перший почав або що б'є його "за вчорашнє", а вчора так само. Коли я стаю між ними, дістається і мені. До психолога йти не хоче, останній раз звертались роки 2 тому. Гліцисед пити відмовляється. Я вже сама сиджу на валер'янці. Розумію, що тут пахне госпіталізацією, але зволікаю - син все-таки. Коли він спокійний, то добрий, ввічливий, і мене, і брата любить, допомагає по дому, правда незграбно.
Дякую за розуміння.

Доброго дня! Не зовсім зрозуміло, в чому ж полягає ваш запит. Адже ви й самі даєте відповідь на всі свої запитання - "пахне госпіталізацією..." Для мене немає абсолютно незмінних процесів в людині, є люди, які досить сильно бояться змін. І навіть страждаючи, так бояться залишитися без своїх деструктивних захистів, що самі породжують напруження і саморуйнування. Хочеться вас заспокоїти і сказати, що навіть відвідуючи психолога самостійно (без свого сина), ви можете багато чого побачити і відкрити у стосунках з ним, а відповідно - змінити їх так, як вам би подобалося. Рішення про визнання своїх можливостей вибору і вирішення проблем своїми, а не тільки свого сина - за вами. Якщо відважитесь на зміни - тоді приходьте, побачимо, що з цим можна зробити. З повагою,
Ольга Лазаренко.

17.03.2013

Нещодавно дізнався що мої
батьки збоченці. У мами в
компютері знайшов
непристойні фото, потім
відкрив її почту а там
переписка, фото, договори про
зустрічі. Я поки нічого їм не
говорив, роблю вигляд що
нічого не сталось. Мене дурили
з дитинства, тепер я знаю що
вони не просто їздили на дачу
чи в ресторан, і їхні друзі це не
просто друзі. Я скоріш всього і
не їхня дитина, а нагуляний.
Розмовляти з ними гидко,я їх
ненавиджу за це, знаю що 2
квітня знову поїдуть на зустріч,
плачу кожен день, я нікому не
потрібен, для них я тягар який
заважає приводити збоченців
додому, думаю піду з дому,
нехай живуть як хочуть без
мене. Звертався сьогодні в
міліцію, вони сказали що не
займаються таким. Що можна
зробити? Мені вже так важко
що і жити не хочу.

Доброго дня,
ви не пишете ні скільки вам років, ні як вас звати. Безперечно, у вас є зараз складні почуття, з якими важко справитися самому. Допускаю, що відчуваєте відразу, злість, можливо, сором і провину. Проте ви не несете відповідальність за своїх батьків, не можете управляти їхньою поведінкою. Не пишете конкретно, в чому саме вам допомогти, якої саме поради потребуєте. Звідки припущення про те, що батьки - вам нерідні? Адже це поки ваші припущення. З такими складними почуттями варто звернутися на консультацію до когось із наших психологів (вибрати можна на сторінці "Наш колектив"). Якщо вам немає 18-ти років, доведеться попередити батьків, що ви плануєте відвідати психолога, і отримати їх дозвіл (для психолога в письмовій формі). Якщо батьки вам відмовлять чи заборонять це зробити - напишіть olgalaz@inbox.ru , я дам телефон і адресу соціальної служби, де зобов`язані надати безкоштовну психологічну допомогу. Не залишайтеся з цим наодинці, навколо є люди, яким не байдуже, що ви відчуваєте.
З повагою, Ольга Лазаренко.

17.03.2013