Запитання психологу

Попередня відповідь не стосується Вашого запитання, перепрошуємо за технічну помилку. Відповідь вірна та, що написана під цим запитанням.
Доброго дня.
Розповім передісторію, щоб було зрозуміло теперішню ситуацію.
Мої батьки поженились не з великої любові. Обоє працювали вчителями на мізерні зарплати. Народилась я. Мене любили більше, ніж одне одного. У мене почались проблеми зі здоров'ям, мама активно взялась лікувати, батько відсторонився. Батьки жили то в одних батьків, то в інших, то по орендованих квартирах. Врешті вирішили будувати будинок. Будували довго, так як не було за що. В результаті розлучились. Мама зайняла лідерську позицію, тато знаходив вихід в алкоголі. Після розлучення батько жив у своїх батьків, я з мамою знову орендованими будинками, доки власник не сказав звільнити приміщення, так як він хоче його продавати. Тоді згадали за закинуту будову. Швидко вийшло закінчити одну кімнату і переїхати в свій будинок. Зараз розумію, що мама не керувалась логікою, а емоціями, так як важливіше було колір стін, а не підведення води чи інші технічні питання, проте осуджувати не можу. З батьком у мене завжди були добрі відносини, не зважаючи на його стан. Мама маніпулювала, своє невдоволення переносила через мене, я часто була посередником у відносинах між ними. Пішла вчитися в університет, звідти повернулась додому(зараз розумію, що було помилкою не спробувати пожити самостійно). Пошуки роботи виявились не простими, мама завжди хотіла все вирішити за мене, домовлялась із знайомими про роботу, яка мені взагалі не подобалась. Через почуття вини, я погоджувалась, кращих варіантів не було недалеко від дому. Далі познайомилась із майбутнім чоловіком. Помирає несподівано тато. Треба вирішити питання з будовою, впорядкувати документи. Було простіше переписати все на мене, щоб нічого не ділити. Побутові конфлікти з мамою продовжувались, так як я вже не школярка, керувати мною так добре не виходило.Я спробувала знайти роботу в іншому місті, орендувати квартиру разом із дівчатами(щоб хоч якось зекономити). Мені стало легше жити морально, окремо від мами. Стосунки із хлопцем були на відстані(він ще служив за контрактом). Декілька місяців ми пожили разом, але він поїхав у відрядження на невизначений час, ми роз'їхалися. Для мами мій переїзд далеко від дому був непростим, а при поверненні знову маніпуляції, докори. Я знову почала шукати роботу. Пригнічувало й невиправдане очікування, що я маю непоганий диплом, а роботи тільки фізичні або мало оплачувані. Вирішила поїхати за кордон за програмою обміну, прожила там майже рік. Змінились уявлення про життя, але залишатися не хотілось. Хлопець прилітає, пропонує виходити заміж. Я у невизначеному стані. Повертаюсь додому, маю як фінансово себе забезпечити, почуваю незалежність від мами, хоч і живемо разом(вона приїжджає на вихідні, має іншого чоловіка). Врешті визначаюсь і виходжу заміж (вже немає стосунків на відстані, все ідеально). У чоловіка специфічна робота, він часто змінює місце знаходження, залежно від замовлень. Мені подобалось їздити з ним(за весільні гроші купили машину, весілля організовували самостійно). Змінили три міста. Карантин. Знову повернулись до мого дому(в його батьків я відмовилась жити і він не хотів). Для мами я стала практично неконтрольованою, трохи набралась сміливості. Додався новий житель будинку- мій чоловік. Хоча мама приїжджає по вихідних, але це створює і побутові незручності, і психологічні. Зараз ми чекаємо на появу дитини(нікого не повідомляли ще і не хочеться...). Чоловік має тимчасову роботу далеко.
Постало питання: як жити далі?
Розумію, що дитина не вирішить наших побутових конфліктів і емоційну обстановку. Ремонту і технічних покращень не робилось з часу заїзду. Молода сім'я має жити окремо. Юридично це повністю мій будинок, добровільно переданий. Фактично ж мама не хоче віддати право бути повноцінними господарями. В такій атмосфері не хочеться жити. Просто змиритися і йти орендувати житло? Не маємо можливості ні купити, ні збудувати найближчим часом окреме.
Дякую, що дочитали і за відповідь.

Доброго дня.

З Вашою розповіді склалося враження, що Ви розглядаєте дану ситуацію як складність у стосунках з мамою. Але для мене це виглядає трішки інакше. Не зрозуміло, яка роль Вашого чоловіка у становленні добробуту нової сім"ї та чому тільки на Вас (вагітній жінці) лежить відповідальність за житло. Тому, якщо мова йде тільки про майнові права на будинок, варто звернутися до юриста. Якщо Ваші страждання пов"язані з відсутністю підтримки найближчих людей (мами та чоловіка), тоді варто звернутися на консультацію, щоб помітити свою вразливість та наслідки дистресу, пов"язану зі зміною життєвої ситуації. Вагітність - це непростий період у житті жінки, зумовлений суттєвими змінами у її житті. Саме тоді вона потребує найбільшої турботи та опіки найдорожчих. А виглядає так, що Ви змушені все вирішувати самі. І, ніби, не помічаєте цього. Можливо, Ви зараз потребуєте іншого спілкування з мамою, а історія з будинком, скоріше спосіб до неї достукатися емоційно, пережити образу за минулі її вчинки...

З повагою, Магеровська Ольга - психотерапевт, консультант по відновленню родинних зв"язків

30.04.2021

Доброго дня.
Розповім передісторію, щоб було зрозуміло теперішню ситуацію.
Мої батьки поженились не з великої любові. Обоє працювали вчителями на мізерні зарплати. Народилась я. Мене любили більше, ніж одне одного. У мене почались проблеми зі здоров'ям, мама активно взялась лікувати, батько відсторонився. Батьки жили то в одних батьків, то в інших, то по орендованих квартирах. Врешті вирішили будувати будинок. Будували довго, так як не було за що. В результаті розлучились. Мама зайняла лідерську позицію, тато знаходив вихід в алкоголі. Після розлучення батько жив у своїх батьків, я з мамою знову орендованими будинками, доки власник не сказав звільнити приміщення, так як він хоче його продавати. Тоді згадали за закинуту будову. Швидко вийшло закінчити одну кімнату і переїхати в свій будинок. Зараз розумію, що мама не керувалась логікою, а емоціями, так як важливіше було колір стін, а не підведення води чи інші технічні питання, проте осуджувати не можу. З батьком у мене завжди були добрі відносини, не зважаючи на його стан. Мама маніпулювала, своє невдоволення переносила через мене, я часто була посередником у відносинах між ними. Пішла вчитися в університет, звідти повернулась додому(зараз розумію, що було помилкою не спробувати пожити самостійно). Пошуки роботи виявились не простими, мама завжди хотіла все вирішити за мене, домовлялась із знайомими про роботу, яка мені взагалі не подобалась. Через почуття вини, я погоджувалась, кращих варіантів не було недалеко від дому. Далі познайомилась із майбутнім чоловіком. Помирає несподівано тато. Треба вирішити питання з будовою, впорядкувати документи. Було простіше переписати все на мене, щоб нічого не ділити. Побутові конфлікти з мамою продовжувались, так як я вже не школярка, керувати мною так добре не виходило.Я спробувала знайти роботу в іншому місті, орендувати квартиру разом із дівчатами(щоб хоч якось зекономити). Мені стало легше жити морально, окремо від мами. Стосунки із хлопцем були на відстані(він ще служив за контрактом). Декілька місяців ми пожили разом, але він поїхав у відрядження на невизначений час, ми роз'їхалися. Для мами мій переїзд далеко від дому був непростим, а при поверненні знову маніпуляції, докори. Я знову почала шукати роботу. Пригнічувало й невиправдане очікування, що я маю непоганий диплом, а роботи тільки фізичні або мало оплачувані. Вирішила поїхати за кордон за програмою обміну, прожила там майже рік. Змінились уявлення про життя, але залишатися не хотілось. Хлопець прилітає, пропонує виходити заміж. Я у невизначеному стані. Повертаюсь додому, маю як фінансово себе забезпечити, почуваю незалежність від мами, хоч і живемо разом(вона приїжджає на вихідні, має іншого чоловіка). Врешті визначаюсь і виходжу заміж (вже немає стосунків на відстані, все ідеально). У чоловіка специфічна робота, він часто змінює місце знаходження, залежно від замовлень. Мені подобалось їздити з ним(за весільні гроші купили машину, весілля організовували самостійно). Змінили три міста. Карантин. Знову повернулись до мого дому(в його батьків я відмовилась жити і він не хотів). Для мами я стала практично неконтрольованою, трохи набралась сміливості. Додався новий житель будинку- мій чоловік. Хоча мама приїжджає по вихідних, але це створює і побутові незручності, і психологічні. Зараз ми чекаємо на появу дитини(нікого не повідомляли ще і не хочеться...). Чоловік має тимчасову роботу далеко.
Постало питання: як жити далі?
Розумію, що дитина не вирішить наших побутових конфліктів і емоційну обстановку. Ремонту і технічних покращень не робилось з часу заїзду. Молода сім'я має жити окремо. Юридично це повністю мій будинок, добровільно переданий. Фактично ж мама не хоче віддати право бути повноцінними господарями. В такій атмосфері не хочеться жити. Просто змиритися і йти орендувати житло? Не маємо можливості ні купити, ні збудувати найближчим часом окреме.
Дякую, що дочитали і за відповідь.

Доброго дня.

З написаного Вами фокусом виділяю такі теми: криза формування професійної ідентичності, депресивні тенденції на фоні виснаження та через неможливість відповідати своїм високим очікуванням та очікуванням авторитетних фігур.

Також, можливо, вигорання через високе навантаження в перші роки навчання. Цикл може виглядати отак: велике навантаження навчання, тривога, що не впораюся - ігнорування втоми та сигналів тіла - зниження можливостей засвоювати матеріал, страх, що не тим займаюся - звинувачення себе за недостатньо добрі результати, злість на себе, почуття провини - збільшення почуття провини, сором через критику викладачів та підтвердження "недостатності" своїх старань - збільшення втоми та неможливість звернутися за підтримкою до близьких через сором невідповідності їх очікувань - переживання туги та безсилля через відсутність ресурсів та бажання все покинути. І по новій: ігнорування втоми...

Рекомендую звернутися до фахівців нашого центру, щоб дослідити інші аспекти Вашого стану та контексту життя для обрання вдалої стратегії виходу з даної ситуації.  Можна отримати консультацію онлайн. Також, можливо, на цьому етапі доведеться звернутися за медикаментозною підтримкою до невролога або психіатра.

З повагою, Магеровська Ольга - психотерапевт

30.04.2021

Доброго дня.
2 роки тому я дізналася, що не рідна дитина, з цією таємницею я поділилась зі своєю подругою на що та сказала, що нікому не розповість. Зараз ми досить часто сваримося мені неприємно з нею спілкуватися та й взагалі я не хочу з нею дружити, але я маю страх, що одного дня вона таки розповість моїм друзям, однокласникам цю таємницею, а ті стануть глузувати та сміятися. Я не знаю станеться це чи ні... Але що ми робити, якщо вона розповість? Що мені потрібно робити? Як реагувати?

Доброго дня!

Для мене тут питання в тому, як Ви сама ставитеся до того, що Ви не рідна дитина. Чи відчуваєте себе якусь вразливою у цьому? Так, розумію, що це могло викликати безліч різних переживань, але чи це робить Вас якоюсь іншою, ніж Ви були до цього? Від цього буде залежати Ваша реакція. Або Ви злякаєтеся, засоромитися, будете себе відчувати якоюсь "не такою". Або просто сприймете як факт життя, який не стосується інших: "Так, це правда."

Глузувати та сміятися можуть там, де це спричиняє біль та зачіпає. Страх викриття таємниці може псувати дружбу, Ви перестаєте бути вільною у стосунках. Як поведеться подруга, це буде її відповідальністю.

Можливо, Вам варто про це більше поговорити з батьками. Поділитися своїми хвилюваннями. Також, можно звернутися до психолога за підтримкою (разом з кимось із батьків).

З повагою, Віта Ковальчук - психотерапевт

08.04.2021

Доброго дня!
В ході терапії зіткнувся з такою неприємністю: під час сеансу починає боліти голова, згодом переходить в сильну нудоту. Таблетки біль не знімають, однак допомагає гаряча ванна. В усі інші дні нічого подібного не трапляється. Спочатку думали, що це реакція на ті запити які ми зачепили, проте біль виникає незалежно від теми яку розбираємо. Чи говорить цей симптом про щось однозначне чи це індивідуально? І, власне, як з цим бути (перетерпіти, змінювати щось)?

Доброго дня!

Вам варто це обговорювати із своїм терапевтом. Наразі, спостерігаю феномен задіяння сторонної особи у психотерапевтичний процес. Тобто прояснення не між вами, а звернення у вигляді листа з проханням дослідити симптом вашої роботи. Яка потреба за цим? Неможливість щось сказати там? В психотерапії важливі не тільки запити, а й взаємодія між клієнтом та психологом.

Ви самі запропонували варіанти. Терпіти Ви і так терпите. А на зміни ніби потрібно від когось підтвердження.

В любому випадку, це варто нести до свого психотерапевта та прояснювати/досліджувати все, що відбувається з Вами та між вами.

З повагою, Віта Ковальчук - психотерапевт

08.04.2021

Добрий вечір.В мене зараз дивний стан.Знаходжусь в стані думок, важко спілкуватися з людьми,відчуваю якийсь страх.Як зустрічаю знайомих,чую зразу що червонію.

Доброго вечора.

Для більшого розуміння ситуації Вам варто звернутися до психолога/психотерапевта.

З повагою, Віта Ковальчук - психотерапевт

08.04.2021