Запитання психологу

Доброго дня. Вже як років 20 маю те що опишу нижче. Також те саме має моя мама та моя 12 річна дитина. Періодичність декілька разів на день. Ідентифікувати чи пояснити то важко. Намагаюся бути максимально щиро та ясно.
Опис проблеми:
«Ти живеш у якомусь такому своєму баченні, пам’ятаєш минуле і коректуєш свою поведінку враховуючи минуле. Потім в якийсь момент ти раптом заглядаєш в себе і намагаєшся прочитати , визначити чи зрозуміти що тобою керує , твоїми діями і думками; ти намагаєшся згадати свої бачення які були в тебе та ти ними керувався ще якусь мить назад але згадати не можеш. Ізза того що ти не згадав того як тобі мислити та діяти далі , ти стаєш «пустим», ніби людиною без минулого, яка має знання , має досвід але не знає що робити зараз. Пустота в голові. Ізза пустоти страх, тому що пусто в голові, і так само пусто в справах та в діях, і звичайно пустота в житті. Чому сука така хєрня???????
То виходить так що «щось» забирає в мене ,скажімо так «звичайну течію думок» і заставляє мене думати «як повернутися назад до того часу коли я діяв по своїй волі».

Доброго дня.

Схоже на описання дисоціації.

Дисоціа́ція — психічний процес, який належить до захисних механізмів психіки. В результаті дії цього механізму людина починає сприймати те, що відбувається з нею так, ніби воно відбувається не з нею особисто, а з кимось іншим. Така «дисоційована» позиція захищає від надмірних, тяжких нестерпних емоцій.

Також в описі можна помітити ознаки деперсоналізації.

Деперсоналізація - це стан відчуження від самого себе. Причинами можуть бути психофізіологічні, соціальні захворювання.

Варто пройти діагностику у психіатра для надання пояснення цьому процесу та підбору схеми вживання медикаментів. Правильний та вчасний підбір лікування дозволить почувати Вам себе краще.

З повагою, Магеровська Ольга.

14.02.2021

Доброго вечора! Вже 4 місяць мене турбують певні страхи, а саме: я зустрічаюсь з хлопцем пів року, і надзвичайно сильно боюсь його втратити (до цього часу він зустрічався з моєю подругою 5 років, а я з іншим хлопцем 2.5 років). І останні місяці мені йдуть просто згадки про колишні стосунки, хоча я сама була ініціатором їх розірвання і ніяк не хочу в них повертатись. З хлопцем в нас зараз чудові стосунки, але от цей страх минулого, страх думок про колишніх не дає нормально просто жити, постійно оці нав'ящливі думки. Як їх позбутися і що взагалі робити в такому випадку? Дякую.

Доброго дня.

Нав"язливі думки - це спосіб мозку справитися із тривогою. У чому причина страху втратити хлопця (Ви недостатньо хороша для нього чи не впевнені самі в ньому)?

Які сигнали отримуєте від нього, що свідчать про ненадійність Ваших стосунків (слова критики, незадоволення чи, навпаки, відсторонення, ігнорування)?

Які саме його слова чи поведінка провокує хвилювання?

Якою Ви себе відчували в попередніх стосунках і якою в актуальних?

Чи були такі думки в попередніх стосунках?

Для відповіді не вистачає інформації. Варто подосліджувати Ваші неусвідомлені емоції, потреби прихильності, цикл стосунків та внутрішній цикл, стратегії подолання дистресу, щоб краще розуміти, що запускає тривогу та потребу контролювати.

Рекомендую звернутися на консультацію для прояснення чим саме спричиняється стрес і щоб могло Вас заспокоїти.

З повагою, психотерапевт Магеровська Ольга

14.02.2021

Добрий день!
Хлопець, 22 роки.
Вже близько 4 -х років відчуття наче я "виключений" з життя, не такий як інші. Часто виникають проблеми з сном, голова завжди завантажена тому тяжко взаємодіяти з людьми (як говорять, я завжди "в собі"). Та найтяжче, коли бачу або приходиться взаємодіяти з жінками (особливо недоступними для мене). Колись, в таких ситуаціях хотілось ставати кращим, робити більше (заради жінки), зараз же, це інтенсивні переживання які я сам не можу зрозуміти: я відчуваю себе нікчемою, немов провалююсь в себе, здається те, що я роблю не має жодного сенсу бо все важливе там де жінка.
4 роки тому були панічні атаки, трошки раніше - два-три тижні не вилазив з ліжка, прокидався дуже рано з такою ж втомою як і засинав (депресія?). Почалось це все на фоні взаємин з мамою.
Ще з дитинства мама часто маніпулювала почуттям провини. Коли я не виконував того, що вона казала, то відчував себе відторгнутим. Ближчі день два не знав як поводитись і що робити, мама не звертала жодної уваги. Схоже було, коли вона обманювала, чи обмежувала мене в чомусь (безпричинно). Мої крики і благання ігнорувались. Однак потім мама сама ж підходила, жаліла, була дуже турботливою. Тоді змішувались почуття, я відчував злість, образу за мамину несправедливість, однак не міг відштовхнути її і турбота й ніжність брали своє. Я пробачав. Однак, тепер розумію, що та злість (а то й ненависть) таки дрімають в мені досі, за соромом (посмішку яку я не можу стримати). З роками такі випадки тільки частішали. Я почав помічати, що мама я наче на "поводку" у мами. Коли гуляв з друзями, чи домовлялись зустрітись - все могло змінитись, коли мама вирішить щоб я робив те, що їй потрібно.
Для того, щоб позбавити маму "ричагу" впливу на мене, я почав відштовхувати її. Не приймав обіймів, відмовлявся від купівлі одягу й будь-яких подарунків. Від друзів теж відмовився. Але нічого не змінилося, я так же виконував те, що й раніше. Тільки відтоді ввесь вільний час проводив вдома.
Як тільки зміг переїхав окремо жити, шукав літературу яка б допомогла мені, останні пів року працюю з психотерапевтом, от тільки відчуття нікчемності, а інколи й завдати собі (тілесного) болю такі ж як і колись. Куди далі рухатись? І як зрозуміти свої переживання (нікчемності) поли поруч жінка?
Буду вдячний відгуку.

Доброго дня.

Відчувається, що Ви вже зробили велику внутрішню роботу. Звернулися за допомогою до психотерапевта, усвідомили причинно-наслідкові зв'язки ситуації, яка складається у відносинах з жінками, віднайшли почуття, які адресуються тій мамі, що Вас виховувала, переїхали жити окремо... Але для засвоєння нового досвіду та формування надійної прихильності з психотерапевтом пів року може бути замало. Наразі недостатньо інформації який саме відгук Ви очікуєте.
Тому напишу таке:

1. Залишається незрозумілим чи усвідомлюєте свій внутрішній цикл, який призводить до відчуття нікчемності та функцію нанесення самопошкоджень. Можливо, це може бути матеріалом для дослідження на сеансах психотерапії.

2. Чи Вам рекомендували пройти обстеження у лікарів та додати медикаментозну підтримку? Адже у випадку діагностування депресії (або інших захворювань), фармакологічний супровід (починаючи з підбору вітамінів) може полегшити стан та підвищити якість проходження психотерапії.

3. Допускаю, що зараз є складність у стосунках з психотерапевтом, можливо, зменшення довіри. Зважаючи на історію стосунків з мамою, такий період з психотерапевтом варто пережити та отримати інших досвід. Рекомендую відкрито поділитися своїми побоювання з ним/нею щодо Ваших хвилювань. Це покращить терапевтичний альянс, відкриє психотерапевту більше інформацію про процес.  Як результат якісніше фокусування на Вашому запиті та зниження тривоги щодо прозорості та ефективності терапії.

З повагою, психотерапевт Магеровська Ольга

14.02.2021

Привіт,мені 23роки,вже пів року як помер тато,не можу змиритися з цим,щодня згадую його страждання перед смертю,майже що ночі сниться мені,на це потрібен час?

Співчуваю Вашому горю. Горе та горювання, як процес, можуть тривати досить довго, мають свої стадії та приймають різні форми. Журба та сум будуть унікальними для Вас. Ви можете переживати злість, спустошення, вину, страх, онеміння, полегшення, ніжність та багато інших емоцій. Це природня реакція на втрату близької людини. Кожне переживання втрати та горя індивідуальне, дуже важко визначити конкретні часові рамки. Дуже важливо прожити всі почуття та завершити емоційні відносини з татом, внутрішньо попрощатися. Завершений процес залишить досвід і пам'ять про батька, а незавершений може турбувати душевним болем. Якщо Ви не відчуваєте себе краще з часом, це може бути свідченням того, що горювання переростає в депресію, це ознака необхідності звернення до спеціаліста,адже втрата близької людини приносить найскладніший душевний біль та важкі переживання.

Савчук Марина, Гештальт-терапевт.

14.02.2021

добрий день. дівчинка 11 років- вічне невдоволення. ніхто її не любить ніхто з нею не дружить під любим предлогом щоб не піти в школу. вже незнаю що робити? постійні сварки й плачі.

Доброго дня.

Діти самі по собі не налаштовані погіршувати собі життя спеціально. Як і дорослі, до речі. Уявіть ситуацію, що на роботі в колективі Вас не приймають, Ви почуваєтеся ніякого, стає все складніше розмовляти та звернутися до когось. Тобто в школі відбувається щось серйозне для неї, що викликає таку поведінку та відчуття.

Напруга може бути викликана:
- стосунками в класі, з кимось конкретно з однокласників;
- стрсунками з вчителями, більш стає помітно, якщо не хоче йти в день певного уроку;
- надмірною тривожністю, власною невпевненістю, страхом відповідати.
- інші варіанти.

Тому краще більш детально дослідити, спокійно розпитати що саме стоїть за небажанням йти до школи, тоді буде більш зрозумілим як допомогти. Краще звернутись до дитячого психолога.

З повагою, Віта Ковальчук - психолог, гештальт-терапевт

05.02.2021