Запитання психологу

Добрий день, порадьте будь ласка як боротися з депресією. Почуваюсь не дуже, але коштів на терапію немає.

Доброго дня!

Для початку варто звернутися на огляд до невролога та/або психіатра. Вони підтвердять чи спростують діагноз, при потребі назначать медикаменти.

На сторінці фейсбук нашого центру є матеріали самодопомогу про депресію, погортайте стрічку, можливо, та інформації буде для Вас корисною.

Також, можна звернутися до психолога за допомого в медичний заклад.

12.11.2020

Доброго вечора, мене звати Галя, заміжня, 24 роки, маю сина 3,5 роки.
Всі проблеми напевно почалися після народження сина, нічим не займалась окрім домашніх справ.
Вийшла з декрету пів року тому, від того часу намагалась займатись якимись справами, нічого не клеїлося, нічого не виходить.
З того і почалися проблеми, часом в мене дуже сильні зміни настрою, зриваюсь на всіх, як тільки починаю чимось займатись за кілька днів приходять думки що це нікому не потрібно, від того замикаюсь у собі, плачу без причин, зрозуміла що це якийсь стрес..
Хочу чимось займатись, хочу бути незалежною від чоловіка, він мене підтримує у всьому, але відчуття непотрібності завжди присутнє, що я нікому не потрібна, те що я роблю нікому не потрібне, часом лягаю спати з такими думками, на ранок просинаюсь з новими силами, хочу жити і творити, а за кілька днів це все повертається. Постійні думки що я нічого не добилась, і ніколи нічого не доб’юсь поки всі вже змогли себе реалізувати.. я намагаюся але нічого не виходить...
Живу ніби в постійному стресі.. останні 11 днів в мене без причин підноситься температура, але ніяких симптомів хвороби немає.. думаю це все на стресі..
Здається я сама не можу розібратись з цим, бо ці всі відчуття перечислених вище постійно повертаються навіть якщо все добре..
Незнаю що робити..

Доброго дня.

По-перше, рекомендую звернути увагу на своє навантаження. Мама виходячи з декрету навантажена у двічі більше: на ній процес адаптації дитини до нових обставин та процес своєї адаптації в умовах нового життя. А у Вас ще й є високі вимоги до особистої реалізації та незалежності від чоловіка.

По-друге, схоже ще не пройдений процес сумування, що дитина вже підросла. Що у неї починає з'являється своє життя. Що Ви вже ніколи не відчуєте колишню її потребу у Вас, що давало відчуття своєї цінності. І це природні почуття мами при відпусканні, яка кілька років жила потребами своєї крихітки. А тепер там з' являється пустота та рогубленість.

По-третє, виглядає так, що Ви постійно знаходитеся під тиском вимог і порівнянь з іншими. А перший рік після декретної відпустки завдання зрозуміти як жити в нових обставинах. Виробити свою стратегію як бути працюючою мамою, перерозподіляти обов'язки з татом або найняти помічників. Згадати ким мріяла бути колись та зрозуміти чим хочу займатися зараз. Тому рекомендую посунути терміни, до яких Ви маєте себе реалізувати на кілька років та спробувати помітити, що Ви і так багато чого робите. Реалізація прийде, якщо Ви знайдете справу до душі. А на це потрібен час. Пам'ятайте, бути мамою - це теж реалізація.

Для того, що навести різкість в питаннях : хто я тепер? і ким хочу бути в майбутньому? допоможе консультація з психологом з психотерапевтом.

З повагою, психотерапевт Ольга Магеровська

31.10.2020

Добрий день!Мене весь час кидають чоловіки.Мені 43 роки ,алк на свої рок не виглядаю.Ніколи не була заміжня,дітей немаю.Є фізична вадв-ДЦП-працюю,сама себе обслуговую,накульгую при ходьбі,стосунків було влосталь...,не дивлячись,на мій статус люлини з інвалідністю я знов і знов намагалась вистроїти стосункиале з часом мене кидали.Меня здається,що причина,що я не зовсім злорова,хотя ніхто із чоловіків нвпряму цього не казали...сороиляться зробити мені боляче.Так не хочеться думати,що приречена на самотність.Може щось порадите як фазівціДякую!

Доброго дня.

Потрібно досліджувати, яких чоловіків Ви обераєте, що відбувається в стосунках. ДЦП - це тільки Ваша особливість, якою не можна все пояснити.

З повагою, психотерапевт Ольга Магеровська

31.10.2020

Добрий день. Почуваюсь досить паршиво, абсолютно нічого не хочеться, постійна апатія і втома навіть після 10-годинного сну. Все частіше ловлю себе на думці, що емоції, які я показую оточуючим не справжні. Мені 16, як саме можна звернутися до спеціаліста і чи варто взагалі?

Добрий день.

Оскільки Ви неповнолітня, то для звернення до спеціаліста Вам потрібно поговорити з батьками, розповісти про свої труднощі та попросити, щоб вони зв'язались з обраним Вами спеціалістом.
Якщо цей стан у Вас самостійно не минає, спричиняючи описані труднощі - варто звернутись за допомогою.

Серед спеціалістів нашого Центру з підлітками працюють Ковальчук Віта та Нестерак Анна. З контактами спеціалістів Ви можете ознайомитись на сторінці "ГО "Центр психології та психотерапії"".

З повагою, Анна Нестерак, психолог, гештальт-консультант.

31.10.2020

Добрий день.
Останній тиждень мене турбують неполадки в стосунках з хлопцем головним чином через те, що ситуація, через яку у нас стався конфлікт дурна і "проста", а вирішити через розмову ми її не змогли, швидше навпаки все погіршилось. Розкажу точніше:
Зараз ми в різних містах через карантин, але до цього моменту я приймала його прояви себе (він високої думки про себе), його поведінку, якщо були якісь спірні моменти, ми про них говорили і до чогось приходили, але от одну ситуацію не виходить вирішити досі і я у відчаї. Цей конфлікт стався 3 тижні тому через те, що він прагнув, щоб я йому допомогла, а я в кінцевому результаті цього не зробила. Але між його прагненням і моїм рішенням було ось що: він висловив своє прагнення не як прохання, не як пропозицію мені, а як вказівку і факт, що я маю зробити. На що я відповіла, щоб він попросив, а не поставив перед фактом. моя умова не була задоволена і після трьох нагадувань, тож я і не допомогла. Я ж навіть не натякала, а прямо казала: "попроси". Після цього ми не спілкувалися днів 10, коли я почула від нього " і взагалі-то я все ще ображений і чекаю вибачень ". Я була вражена, оскільки зовсім не відчувала себе винною, сказала, що є те, що і мене тоді не влаштовувало. Він вперся, що я відмовилась допомогти йому у важливу хвилину, я вперлася, що відмовлятись було ні від чого, бо не було пропозиції. З його погляду пропозиція була зроблена в шуточній формі, яку я сприйняла в штики (це була саме та вказівка), я пояснила що для мене значило "попросити" з надією, що він зрозуміє мене і те, як це випливає на ситуацію. (Розумієте тепер, яка ж дурна сварка?!..) Я розуміла, що йому просто хочеться відчути себе важливим і вибачилась, але не за те, що він хотів, а за ці свої "штики". І ніби це все підійшло до кінця, так, залишилось тільки почути і висновки від нього і все. Але я почула "вибачилась. добре.".... я була зла, яке "добре"?.. і пояснила, що тут варто було, щоб він щось сказав у відповідь і тема закрита. Тоді для мене знову був шок.. він пояснив своє добре так, немов він думав чи пробачити мене і вирішив, що варто.. тут зіграло оця його висока думка про себе. Тобто в результаті я не отримала ні розуміння про "попросити" від нього, а на додачу ще сумніви у своїй цінності і важливості в словах "я думав чи можу тебе вибачити"..
Тоді моє его (чи що там всередині) було задіто і я сказала, що мене вражає, як високо він здіймає свої інтереси над моїми.
Виявляється, він давно вже змирився зі всім і забив, а я все ще щось вигадую і "роздуваю кулю". Я відповіла "так скажи про це, навіщо щось з себе строїти?" Чесно, перечитуючи той діалог зараз, в цих словах я вже не бачу докору і обезцінення своїх дій, але тоді мене це також образило.. в сенсі "роздуваю"? я ж намагаюся зробити так, щоб усі непорозуміння вирішились і ми спокійно продовжили спілкування далі..
Усе закінчилося на його відповіді "я нічого не строїв, я в шоці, жах. " і на моїй "мені нема більше що сказати ".
Так детально я все описала, щоб кожен крок був зрозумілий, щоб було легше проаналізувати ситуацію і направити мене, що робити далі?
Ми знову мовчимо, з'являються вже думки "якщо не може вирішитись така дурня, то що ж буде при справжньому конфлікті , чи треба воно мені, чи не ставить він себе вище за мене, чи хоче взагалі зрозуміти і щось виправити, щоб було добре обом, чи треба мені робити знову перший крок і повертатися ще раз до цієї ситуації, його ж дратує, що я "ще щось вигадую" чи оце так і закінчилося все чи чекати щось від нього?".. Ці думки викликають у мене відчай, ніби я можу щось зробити, але мене стримує його оцінка моїх дій.
Я прошу від вас аналізу ситуації, прошу підказати може з його сторони як це все виглядає, як можна вплинути, що змінити, поради і все що захочете. Нереально вдячна вам за допомогу всім, хто цього потребує, дякую, що можна не мовчати..

Доброго дня.

Схоже у Ваших стосунках з'явилася недовіра з обох боків до надійності партнера. Не важливо, який саме привід, кожен з Вас хоче переконатися чи партнер буде надійним, якщо буде потрібна допомога.
Чи не буде себе так поводити, як інші важливі близькі, які колись робили боляче?

При зближенні завжди існує ризик у вразивий момент бути відкинутим, непочутим, неприйнятним... І не через злий намір партнера, а через його втому, зайнятість, перевантаження тощо.

Можливо, Ваш партнер колись у проханні про допомогу часто був, наприклад, висміяний/відкинутий /непочутий, тому йому страшно звертатися тепер до Вас саме з проханням. Це його болюче місце. А Вас, можливо, колись не просили важливі люди, а наказували/заставляли без збереження поваги. Тому у цьому місці Ви більш чутливі до форми звернення. Кожен з Вас тільки прагне захистити свої чутливі місця. Так пара потрапляє в свій "негативний цикл" взаємодії.

Для того щоб вийти з нього, спочатку важливо :
- Спробувати подивитися на партнера не як на ворога, а як на людину зі своїм травматичним досвідом.
- Говорити про свої почуття, а не звинувачувати його. (Коли ти говориш такі слова, я сприймаю це як вимогу і я починаю боятися, що ти мене більше не поважаєш/мої почуття тобі байдужі...).
- Спробувати прояснити його глибші мотиви. (Чому саме зараз ти так наполягав? Можливо, для тебе це було по якійсь причині дуже важливо, я б хотіла більше про це знати).

Але налагодження ситуації можливе тільки при бажанні обох партнерів і готовності відкриватися вразливими місцями.

Перший крок робить той, хто більш активний у стосунках і більш чутливий до втрати близькості. Це не значить, що інший менше страждає. У нього просто інша форма стратегії подолання дістресу від втрати надійної прихильності (відсторонення).І це його форма збереження стосунків.

Однак, у Вашому зверненні загальний опис, який не дає можливості зрозуміти за що саме йде боротьба у Ваших стосунках. Парна консультація допоможе розібратися як запускається "негативний цикл взаємодії" та навчитися нього виходити.

З повагою, психотерапевт Ольга Магеровська

27.10.2020