Запитання психологу

Моя сестра переживає втрату близької людини. Ми стараємося цілий час її підтримувати і допомагати з дитиною. Один день вона нормально говорить, навіть дивиться якісь передачі, а потім закривається, дивиться в одну точку і не хоче ні з ким говорити. Що нам робити в такій ситуації?

Доброго дня.

Переживання втрати є досить болісним та непростим процесом. Він вимагає багато часу та внутрішніх ресурсів. У горюванні людина може відчувати різні стани, які змінюють один одного: є певне полегшення і можливість відволіктися, а потім знову з’являється туга, сум, відчай та апатія. Це тому що горе не є лінійним процесом, а переживається певними «уривками», що повертають до болісного стану.

Усі почуття і реакції людини, яка переживає втрату, є адекватними і нормальними. І саме прийняття іншими цих почуттів – це вже допомога та підтримка.

Ось декілька рекомендацій, як допомогти людині в ситуації втрати:

1. Говоріть зі своєю сестрою про її втрату, про її почуття, про ваші почуття і переживання за неї в цій ситуації. Будьте відкритими до діалогу, але водночас не змушуйте її відкриватися у відповідь. Розділяйте з нею її біль та скорботу.

2. Уникайте фраз, які знецінюють її почуття. Наприклад, слова «не засмучуйся», «Досить плакати», «Візьми себе у руки» можуть не полегшувати стан людини, а призводити до ще більшого відсторонення та відчуття самотності. Можна підтримувати натомість такими словами, як: «Ми тебе любимо», «Я поруч», «Ми сумуємо з тобою», «Це справді непросто» та інші.

3. Запитайте у сестри, яка саме підтримка та допомога ще їй потрібна. Можливо, вона захоче просто разом помовчати. Можливо, їй зараз потрібна допомога вдома чи провести час з дитиною. Можливо, те, що Ви зараз робите, якраз цілком достатньо й підтримуюче.

4. Якщо з 6 місяців після втрати ваша сестра не відчуватиме полегшення, порекомендуйте звернутися до психолога за допомогою, оскільки є ризик переживати ускладнене горе.

Також відслідковуйте власні ресурси, оскільки допомога та підтримка близької людини, що переживає втрату – це теж дуже непросто і забирає багато сил. Ви можете відчувати розгубленість, співчуття і сум.
Не забувайте турбуватися про себе.

Також, якщо потрібна допомога, Ви можете обрати спеціаліста на нашому сайті у рубриці «Склад ГО» та записатися на консультацію.

З повагою, Катерина Меркулова – психолог, гештальт-консультант.

20.05.2020

Доброго дня! Зараз проживаю депресію. Як ви розумієте, карантин по-різному на всіх впливає. На мене вплинув негативно. Під час карантину нас поросили піти у відпустку за власний рахунок. Враховуючи те, що в мене невеликий заробіток, дохід не радував. А потреби нікуди не діваються, навпаки збільшуються. Весна. Як дівчині, мені хочеться вийти з карантну, привабливою. Але як це зробити? Якщо в мене невистачає коштів, щоб сходити на манікюр, сходити в магазин за обновками, на депіляцію? А ще безліч планів та мрій, які теж хочеться реалізувати.. Але знову ж таки все впирається в кошти.Я думала про те, щоб здобути нову професію, яка б дала мені можливість працювати дистанційно. Зараз безліч таких, smmщики, інстамаркетологи, копірайтери... Але друге, з чим я зіткнулась, це з невпевненістю та сумнівами, і страхами. Мене тероризують думки: "Подивись на себе, що ти маєш? Нічого!", "В тебе нічого не вийде, недостатньо здібностей!", "Тобі вже 25, і що ти досягла!".. І через це, мені не вистачає сміливості навіть спробувати. Як абсрагуватись від здобутої у дитинсті низької самооцінки? Це можливо перевиховувати самооцінку?

Доброго дня.

Відкоригувати самооцінку можливо. Для цього потрібно багато часу, зусиль та підтримка зі сторони соціального оточення. Якщо такої підтримки у колі близьких людей немає, або її недостатньо, то допомогти може робота з психологом.

Щодо самостійної корекції самооцінки, то можу дати вам декілька порад.

1. Врівноважити самооцінку та рівень домагань. З однієї сторони ви пишете про низький рівень самооцінки, а з іншої про високий рівень домагань, ваших бажань в умовах обмежених ресурсів (хочеться багато всього, а ресурсу поки недостатньо). Зазвичай це призводить до ще більшого зниження самооцінки, оскільки ви не можете задовольнити ці потреби, то черговий раз переконуєтесь в тому, що не можете цього всього досягнути. Можливо чогось, все таки можете. Спробуйте ставити для себе досяжні та можливі цілі. І з часом їх збільшувати, разом із позитивним уявлення про себе.

2. Спостерігайте за собою та шукайте те, що у вас виходить добре. Починаючи з підліткового віку, з 15-16 років у нас з’являється здатність до рефлексії, тобто, здатність аналізувати свої досягнення, невдачі, різноманітні сторони себе, складати власну ідентичність.

3. Виокремлення негативних думок. Ви пишете про власні думки, і дуже добре, що ви їх можете виокремити, розумієте, що вони впливають на вашу самооцінку. Спробуйте почути чиїм голосом звучать ці слова? Можливо, вам уявиться образ, хто вам їх говорить? Чим краще ви розумітимете, що це окрема частина вас, тим легше вам буде з ними справлятись. Це лише частина вас, а не вся ви. Це своєрідний внутрішній критик, який хоче чогось хорошого, але не вміє робити це якось підтримуюче. Можливо він може висловлювати свої думки якось по-іншому?

4. Погляньте критично на ці думки. Наприклад, “Подивись на себе, що ти маєш? Нічого!”. Чи справді ви нічого не маєте? Ось чесно, за 25 років ви нічого не маєте? Мені в це слабо віриться. Звучить дуже узагальнююче і обезцінююче відносно усіх ваших 25 років життя. Подумайте і напишіть усе, що можете пригадати з того, що у вас є, чого ви досягли. А тоді з цим списком спробуйте прочитати цю фразу знову. Все ще нічого не досягли?

5. Щодо можливостей навчання та думок про недостатність здібностей. Для початку важливо розуміти, які здібності необхідні для тієї чи іншої професії. А далі розуміти, чи є у вас конкретно ці здібності, а головне, бажання цим займатись. Справжнє бажання. Так, перелічені професії й справді зараз дуже актуальні, але інше питання, чи вони вам підходять, і чи взагалі викликають у вас інтерес, щоб приділяти цьому свій час та зусилля, щодня займатись цією роботою. Чи любите ви писати тексти? Чи цікаво вам рекламувати та просувати товари та послуги? Чи підходить вам режим роботи, коли вам потрібно буде годинами сидіти за комп'ютером? Якщо є сильний інтерес, то навики можна розвинути, навіть якщо у вас їх немає. Можливо, на це буде йти більше часу, але це можливо.

6. Абсолютно нормально, що у вас може не виходити щось одразу, або недосконало виходити який час. Спробуйте помічати найменші свої досягнення, і пробувати йти маленькими кроками. Не зупиняйтесь на першій невдачі. Вони трапляються зі всіма, щодня. Маленькі та великі невдачі. Це складова умова будь-якого успіху.

Якщо у вас залишились запитання, ви можете звернутись до спеціалістів нашого Центру та записатись на індивідуальну консультацію, на якій більш детально розібратись у цій темі.

З повагою, Анна Нестерак, підлітковий психолог

30.04.2020

Доброго вечора. Моїй дочці зараз майже 7 рочків. 2 роки тому народився в неї братик. Але народився недоношений у 8 місяців і я лежала 3 тижні у лікарні.
Після цього вона зовсім змінилася. Стало дуже багато страхів. А особливо літати, що впаде армагедон, що буде цунамі і багато інших, тобто вона боїться що помре, я так розумію. Коли її братик десь падає або щось з ним стається, вона так переживає за нього що аж труситься.
Допоможіть мені, я не знаю як їй допомогти. Я не хочу щоб вона постійно жила в страху.

Доброго дня!

Дуже хочеться підтримати Вас та вашу донечку. Спробую дати розгорнуту відповідь і сподіваюся, що вона буде корисною.

Загалом, страх своєї смерті та смерті – є природним та притаманним віку 5-8 років. Тобто всі діти, в більшій чи меншій мірі починають усвідомлювати, що життя не вічне. Вони починають задавати про це питання, переживати, лякатися. У Вашому випадку стало ускладненням довге перебування в лікарні та, вірогідно, тривожні розмови навколо.

Ще є гіпотеза про особисто Ваші переживання, чи не були Ви дуже налякані тоді і більш тривожні протягом цих двох років? Вона може «приєднуватись» до Ваших переживань. Але це припущення і мало інформації для перевірки даної гіпотези.

Що можна робити вдома:
- Малювати все, про що вона розповідає. Цунамі, армагедони та все інше. Далі допомогти їй розказати про це історію: де вони з’явились? що роблять? що буде потім? Допомогти уявити цю ситуацію «повністю», прожити/проговорити її у всіх подробицях.
- Запитати яким би супер-героєм вона хотіла би бути чи мати супер-силу. І далі, створювати історії вже з цим героєм. Можливо, це допоможе їй більш впевнено себе почувати, варто спробувати як їй підійде.
- Читати дитячі казки, які метафорично та м’яко розкривають теми смерті. Варто спочатку Вам перечитати і підібрати, що найбільше підходить для доньки. Наприклад, «Мій тато став зіркою» Г. Кирка, «Плутон» В. Вздумська, «Мій дідусь був черешнею» А. Нанетті, казки Г. К. Андерсена «Русалонька», «Янгол» та інші. Зараз в доступі є достатньо книг, можна вибирати відповідно до віку та запиту.

Що не варто робити:
- Соромити, засміювати.
- Пояснювати, що то «не правда» і такого не станеться. Дитина не перестає боятися, а все більше посилюється відчуття, що зі мною щось не так.
- Не навантажувати психіку додатково переглядом новин та тривожними розмовами дорослих.

Зазвичай, діти проживають цей страх та адаптуються. Якщо самостійно буде складно справлятися і не буде динаміки в зменшенні проявів страху, коли боятися буде все менше та рідше, тоді варто звернутися до дитячого психолога.

З повагою, Віта Ковальчук – дитячий психолог, психотерапевт

29.04.2020

Добрий день! Чи займається ваш центр діагностикою СДУГ у дорослих? Якщо так, то до якого спеціаліста краще записатися аби отримати експертну оцінку?

Доброго дня! Для того, щоб отримати підтверджений діагноз краще звернутися до медичних установ: пройти обстеження у невролога та психіатра. Там Ви отримаєте заключення та, при потребі, медикаментозну підтримку. Паралельно можно звернутися до психотерапевта або ж працювати після медичного обстеження.

29.04.2020

Доброго дня. Підкажіть будь ласка, як можна пояснити те, що я переймаю інтонацію людей з якими деякий час спілкуюсь, наприклад з колегами. Тобто через деякий час спілкування ( тижні, місяці) з колегою я помічаю, що стала сміятися дуже схоже як вона, я переймаю жести, слова-паразити. Але найбільше мене вразило коли у колеги випав зуб, вона стала шепелявити при розмові і десь на другий-третій день я звернула увагу, що і я теж. Ми працювали в одному кабінеті, сиділи за столом одна навпроти одної. І мені це дуже дошкуляло і заважало. І поки колега не вставила зуба я не могла позбутися оцього шепеляння. Марія.

Доброго дня, Маріє. Коли ми тісно спілкуємось з кимось, то можемо наслідувати звички та способи комунікації цієї людини. Це може відбуватись, коли нам подобається якась людина, вона нам цікава, і ми хотіли б бути такими ж цікавими як і вона. У цей момент відбувається своєрідне злиття з цією людиною.

Таке злиття, орієнтування на інших, перейняття від них звичок є одним з етапів формування ідентичності особистості. У процесі життя, спостерігаючи за іншими і пробуючи робити те, що роблять інші, ми таким чином розширюємо власний набір способів поведінки, урізноманітнюємо його, експериментуємо, утворюємо якісь нові способи на основі побачених.

Якщо ви помічаєте ці спільні деталі і вам стає дискомфортно, це може бути сигналом того, що ви готові шукати власні особливості, які відрізняють вас від інших людей.

Спробуйте придивитись, прислухатись до себе, і знайти не лише спільні з оточуючими особливості, але і ті, що властиві лише вам. Важливо виявити ті способи поведінки, які для вас є комфортними та природними. Ваші особливості, в яких ви відчуваєте себе органічною, самою собою. Це такі особливості, для яких вам не потрібно надмірно старатись, вони ніби йдуть з середини вас.

Якщо ви й надалі відчуватимете труднощі у цій ситуації, ви можете звернутись до спеціалістів нашого Центру на індивідуальну консультацію та більш детально розібратись у тому, що вас непокоїть.

З повагою, Анна Нестерак, підлітковий психолог

28.04.2020

Додати запитання