Запитання психологу

Доброго дня!
Зустрічалась з хлопцем 2,5 роки.
У нас було багато злагоди та взаєморозуміння, рідко конфліктували, у нього були недоліки, але їх приймала.
Але близько року тому випадково знайшла в будинку пусті пляшки з під алкоголю, які були заховані від мене і так я дізналась що хлопець має залежність. Проте, він до останнього не зізнавався в цьому, але я почала більш уважно придивлятись до нього і все таки змогла переконатись в тому, що він випиває.
Далі був рік, протягом якого я вагалась і сумнівалась, чи дійсно варто виходити заміж за цю людину.
Протягом цього року уже помічала час від часу його стан на підпитку.
Приблизно три місяці тому, коли я в черговий раз побачила що він пив алкоголь, і знову не зізнався в цьому-я не витримала і сказала що наші стосунки закінчено.
Близько місяця він діставав мене дзвінками і проханням повернутись та клявся змінити своє ставлення до алкоголю(ця клятва була не вперше, він її не дотримувався).
Мені було боляче це слухати, адже я кохала людину, але очевидно бачила що майбутнього у стосунків немає і я лиш витрачаю свій час на нього і вчинила дуже несправедливо до нього та просто наговорила дуже неприємних речей, щоб він остаточно перестав мене діставати. І він образився та перестав.

Зараз мені дуже важко. Соромно за гидоту яку я наговорила, часто думаю про те, що могла б допомогти людині із залежністю та згадую лише хороші моменти. Сумую за людиною.

Тиждень тому дзвонила колишньому і він був налаштований агресивно стосовно мене та дуже ображений за ті слова, що були мною сказані, не захотів слухати мого вибачення за ці слова.
Сказав що якщо в нього була залежність то винна в ній я.

Підскажіть, як пробачити себе та рухатись далі?
Чи правильно я вчинила?
Не хочу нових стосунків, весь час думаю про колишнього, не можу пробачити собі ту гидоту, яку наговорила
Дякую.

Доброго дня.

Читаючи Вашу історію я була збентежена Вашою витримкою і терпінням так довго спостерігати за партнером протягом цілого року. Такий термін для мене свідчить про щире бажання дати шанс стосункам. Але так буває, що доводиться приймати рішення щодо розриву "токсичних" відносин, обераючи своє благополуччя.

Дійсно, перебувати у стосунках з людиною, яка має хімічну залежність непросто. Фактично це життя часто в невизначеності коли зірветься, в "емоційних качелях", в постійній надії, що це припиниться. Ілюзія про спасти ближнього манить ідеєю благородства, але реальність життя в такій системі сповнена болючих переживань. В силу того, як переживаєте провину за сказані з опалу слова, Ви достатньо відповідальна людина і готові взяти відповідальність ще за когось. Але парадокс у тому, що саме така відповідальність за іншого не дає тому іншому можливості стати відповідальним за себе.

Поспостерігайте за собою: що саме манить Вас у співзалежних стосунках? Чи були у Вас в родині залежні? При чиїх звинуваченнях Ви втрачали відчуття своєї реальності та починали вірити в іншу?
А судячи з вказаних термінів Ви ще знаходитеся у процесі горювання втрати важливих відносин. І, схоже, на етапі "торгу". Про це свідчить питання: чи вірно я все зробила? Процес переживання горя схожий на "американські гірки". Тому може змінюватися відношення до ситуації та здаватися, що Ви обрали не те. І Вас ще чекають наступні емоційні періоди: депресивний, випробувальний, прийняття.

Для переживання розриву з самоспівчуттям та відновлення власної цінності після токсичних стосунків Вам може допомогти психолог або психотерапевт.

Гештальт-терапевт Магеровська Ольга

25.05.2020

Доброго дня. Підкажіть, будь ласка, дитині 7 років. Закінчує перший клас. Справляється досить добре. Але хвилює поведінка: дуже емоційна реакція на все, на будь-яку зауваження сльози. До 3-х років дитина нідо кого не йшла і боялася дітей. Зараз навпаки занадто контактна-всі друзі і всіх обняти. Боїться голосних звуків (раніше плакала, тепер закриває вушка і втікає від головної музики, плачу меншої дитини). Проблеми з їжею- не хоче кусати, їсть не всі продукти. Коли радіє, то з'являються нав'язливі рухи. Були в психолога перед школою- проблем не побачили, хоча я розповідала. Підкажіть, будь ласка, що роботи і до кого звернутися для консультації. Дякую

Доброго дня.

Вам потрібно звернутися за консультацією до невролога та зробити енцефолограму. Ця процедура підтвердить/заперечить наявність нав'язливих рухів та їх природу (психологічна, неврологічна).

Далі можна звертатися на діагностику та працювати з дитячим психологом. В нашому центрі можна звернутися до Віти Ковальчук (дитячий психолог, гештальт-терапевт). Контакти є в анкеті, розділ "Наш колектив".

25.05.2020

Доброго дня!Як розмовляти з онкохворими,які запитання можна ставити?І як вони реагують на психологічну допомогу?

Доброго дня!

Онкохворий - це, перш за все людина, яка захворіла. І людину можна запитати: про що вона хоче говорити, а про що ні.

Важливо, щоб була можливість вільно розмовляти, щоб хвороба не викликала страх та неможливість задати питання. І це залежить від співрозмовника також. Можливо, більш страшно як раз йому і ніяковіння є у нього. І знову ж таки, найкращим є пряме звернення: "я хочу тебе підтримати, але не знаю як", "я боюсь тебе запитати" та інші.

Про бажання отримати психологічну допомогу - все індивідуально. Залежить від особистості (не всі ходять до психолога), від стадії захворювання, від періоду хвороби. Також, можна запропонувати звернутися за психологічною підтримкою, але приймати рішення буде сама людина. Також, зверну увагу, що така допомогаможе знадобитися близьким онкохворого, тому що це складний період і в їхньому житті.

З повагою, психолог, гештальт-терапевт - Віта Ковальчук

25.05.2020

Добрий день. Я його люблю але боюсь признаться йому незнаю що буде у відповідь і чи взагалі не захоче і бачити мене

Доброго дня. Нажаль, Ви написали дуже мало інформації для аналізу ситуації та надання відповіді. Виникають такі питання :
Чи є у Вас якісь стосунки з ним і якого вони характеру?
Які у Вас очікування від Вашого зізнання?
Що Вам вказує на те, що він не захоче з Вами розмовляти після зізнання?
Як би Ви хотіли, щоб розвивалися подальші події?...

З повагою, Ольга Магеровська - психолог, гештальт-терапевт

25.05.2020

Доброго дня! Дитинство прожила під вихованням одинокої матері, яку зараз не можу навіть назвати словом «мама», багато спогадів та ситуацій з минулого ( через її «виховання» я потрапила в жахливі умови зростання в суспільстві) не дають мені жити на повну і досягати певних цілей в житті. Я не знаю з чим мені зараз доводиться боротись : з собою, яка сама винна в тому, що прийшлось пережити чи все ж з об’єктом, який через своє виховання спонукав до цього. Я не можу ні відпустити, ні забути, ні пробачити. Що зі мною? Чия допомога мені потрібна? Психолог, психотерапевт, психіатр? Чи це лікується? Якщо так, то як довго?

Доброго дня.

З вашого опису можна припустити, що ви зараз опинились в критичній точці життя, бажаєте змін, кращого майбутнього, але спогади про минуле досить сильні і не дають вам можливості зробити крок вперед. Вони ніби повертають знову і знову у минуле, щоб знайти краще, правильне рішення, і завершити цю ситуацію.

Ви пишете про пошук винуватого у тому, що ви опинились у жахливих умовах життя, і ніби розриваєтесь між звинуваченням почергово себе та мами. Співчуваю вашим переживанням, схоже, вони є досить сильними. І, швидше за все, в такій ситуації відпустити, забути чи пробачити дуже важко, бо всередині може бути багато болю, злості, суму та ціла купа інших переживань, які досить важко проживати самостійно, а вдати, що це все вас більше не зачіпає не вдається.

Для отримання допомоги та підтримки у цій ситуації ви можете звернутись до спеціалістів нашого Центру. Тоді можна буде більше зрозуміти про вашу ситуацію. Швидше за все, це буде тривала робота, адже ви багато років живете з цими труднощами. Щодо орієнтовних рамок ви можете домовитись індивідуально зі спеціалістом.

З повагою, Анна Нестерак - психолог-консультант, підлітковий психолог

20.05.2020