Запитання психологу

Доброго дня ! В мене проблема я невпевнена в собі.Напевно соціофоб,буває коли йду по місту сама і зустрічаю компанію людей, в основному чоловіків, в мене пришвидшується серцебиття, тремтять руки, починаю червоніти, мене кидає в жар, можу моментально спітніти і неможу дивитись їм в очі. Червонію я у багатьох ситуаціях і це мені не дає повноцінно жити, я соромлюсь говорити в компанії, навіть на вулиці коли звертають на мене увагу, я можу залитись краскою. Із зовнішністю у мене все дуже добре. Ще коли хвилююсь сильно пітнію. Хочу піти на курси по водінню, і зразу починаю собі уявляти як я щось не так зроблю, чи хто зі знайомих побачить мене за кермом я почну сильно червоніти і пітніти, і через ці страхи я відкладаю відвідування цих курсів. Допоможіть мені будь-ласка це подолати, воно реально отравляє мені життя. Хоч я це старанно приховую. але так більше не хочу щоб тривало.

Доброго дня!

З Вашого повідомлення зрозуміло, що Ви відчуваєте страх і сором в різних соціальних ситуаціях. Дійсно, спроби приховати свій стан або уникнути певних подій та зустрічей, не допомагають у вирішенні самої проблеми. Така поведінка може давати лише тимчасовий ефект полегшення, але в подальшому все більше ізолює від інших людей та збільшує страх, погіршує якісь життя в цілому.

З іншого боку, якщо ігнорувати свою тривогу і, не маючи психологічного ресурсу та достатньої підтримки, йти в ті ситуації, які дуже лякають і приносять дискомфорт, то це може бути травматичним досвідом.

Тому для того, щоб подолати цей страх, потрібно детально розібратися в причинах, в теперішній Вашій життєвій ситуації, виявити Ваші думки і переконання, що також впливають на збільшення соціальної тривожності та інше. Рекомендую звернутися до психолога чи психотерапевта для індивідуальної консультації, щоб пройти діагностику і отримати професійну допомогу.

З нашими спеціалістами Ви можете ознайомитися на нашому сайті у рубриці «Склад ГО».

З повагою, Меркулова Катерина, психолог, гештальт-консультант.

18.10.2019

Доброго дня. Мені 54 роки. Років з 7 назад я помітив, що іноді боюсь взяти до рук ніж щоб не заподіяти комусь з рідних шкоди. Іноді проскакували думки про самогубство. Останніх два тижні вони мене дуже тривожать.

Доброго дня.

На Вашого звернення складно сформувати влучну відповідь, так як недостатньо інформації щодо:
- подій Вашого життя перед виникненням таких думок, можливо, була якась психотравмуюча подія, яка спровокувала такий симптом;
- частоти таких думок, при яких обставинах вони виникають або після яких події;
- чи є якісь ритуали для зниження тривоги.

Також, хотілося б знати про наявність у Вас проблеми з фізичним здоров'ям (наприклад, хвороби ендокринної системи) чи вживанням медикаментів. Це також може впливати на психологічний стан.

Самі нав'язливі думки не означають перехід до дій. Такі думки зазвичай допомагають мозку справлятися зі стресом. При включенні у мозку реакції тривоги (внаслідок дії подразників), несвідомо оберається психологічний захист "уникнення" до його заспокоєння. Тому рекомендуємо відвідати спеціалістів нашого центру для пошуку відповідей на ці та інші питання, що допоможе правильно підібрати форму допомоги.

З повагою, Ольга Магеровська - психолог, гештальт-терапевт

16.10.2019

Добрий день! У мого сина ( 3,4 роки) розлад аутичного спектру. У нас велика проблема з харчуванням. Він їсть обмежений список продуктів. Це фрукти ( майже всі) , моркву і огірок в сирому вигляді. Хлібобулочні вироби , особливо хліб. Може з'їсти сирники, налісніки.Ні каш, ні супів. Був період, коли він їв каші( 3 види). Міг з'їсти борщ ( через блендер). Скажіть будь-ласка, чи можете ви допомогти нам в цій ситуації?

Доброго дня!
Дійсно, діти такими психологічними особливостями можуть мати обмеження в їжі. Щоб привчити їх до нових продуктів може знадобитися час і зусилля, як і з освоєнням інших навичок - читання, письма, самообслуговування та іншої нової поведінки. У нас в Центрі немає спеціалістів, які б працювали з дітками з такими аутичними проявами. Вам варто звернутися до тих спеціалістів, які мають відповідну кваліфікацію. Також рекомендуємо вам ознайомитися з рекомендаціями ВОЗ стосовно дитячого харчування. Це відповідна кількість вуглеводів, білка та овочів і фруктів. Якщо він їсть у вас хлібобулочні вироби, то потреби в кашах у нього може не бути, так що тривожитись не варто. Ось ссилка на відповідні рекомендації: зhttp://mamsly.com.ua/rekomendatsiyi-vooz-shhodo-vvedennya-prikormu-shema-termini-i-tablitsya-na-90-dniv/
Однак щоб у майбутньому дитина добре розвивалась, все ж помаленьку вводити нові продукти варто. Це потребуватиме з такою дитинкою більше зусиль.
З повагою

15.10.2019

Добрий вечір. Допоможіть будь ласка. Зіткнулася з такою проблемою. До п'ятого класу син навчався в одній школі, а на п'ятий клас перейшов в іншу. Дитина не може звикнути, він не хоче ходити в школу. Як мені як мамі, допомогти дитині адаптуватися на новому місці ?

Доброго дня!

Дійсно, зміна класу, школи може викликати труднощі. Ви пишете, що син не може звикнути. Виникає питання, - до чого/кого конкретно? До нового приміщення (він не орієнтується в розміщенні кабінетів), до класного керівника, до учнів (когось конкретно чи всіх) чи щось інше? Можливо, з'явився страх публічних виступів на фоні нового колективу. Тобто варто більш детально під час довірливої розмови дослідити причини, які викликають супротив. Така інформація допоможе Вам більше зрозуміти де саме потрібна підтримка та допомога сину.

В разі потреби, Ви можете звернутися до дитячого психолога нашого Центру - Віти Ковальчук

07.10.2019

Мені майже 30. Молодість закінчилась. Життя проходить повз. Між мною і світом прірва, яка усе збільшується. У мене ніколи не було хлопця. Я ніколи нікому не подобалась. Якщо хтось звертав увагу, то щоб сказати яка я «стрьомна». З іншими дівчатами я відчувала себе зайвою. Як типова «страшна подружка» з анекдотів та фільмів. Я знаю, це правда. Адже люди не будуть просто так постійно тебе називати. Бачу я цю «красу» і в дзеркалі. Ще завжди жахливі фото. Й сам факт, що я за все життя не подобалась жодному хлопцю говорить сам за себе. Я дуже сором’язлива, наївна, нудна. У мене не має, ні досвіду, ні спогадів. Нічого. Сприймаю усе занадто серйозно і болісно. Не розумію жартів. Кажуть, не має почуття гумору. Усім потрібні красуні, з якими легко і весело. А не такі ненормальні уродіни. Тим більше не «старі діви». У 30 років навіть не цілуватись – це дуже-дуже ненормально! Тільки через це від тебе будуть чимдуж тікати. Насміхатись. Я цього боюся. Щоб не було як у серіалах, просто по-приколу… А два роки тому усі мрії, сподівання розлетілись вщент на друзки. Я й уявити не могла, що зі мною колись таке станеться. До цього ніколи не чула прло епілепсію. Тепер я хвора. НАЗАВЖДИ. Є минуле. Без майбутнього. Лише «ніколи», «не можна», «якби». Два роки тому моє життя зупинилось. Зараз увесь мій світ - будинок, подвір’я і сад. Ще можна походити сільською вулицею. Усе. Я – невиїзна. Приступи стаються в автобусах. Я стала ще страшнішою. Через хворобу під очима «ями» і «мішки». Пульсують судини. Зморшки. Дуже багато прищів. Випадає волосся. Є сиве. Усе сильніше викривлюється хребет. Випирає грудна клітка. Уже не можу одягти речі що прилягають. Мені гидко дивитись на себе. Знаю, що таких як я часто називають ображають, називають психами, сахаються. Тепер у мене жодних шансів на стосунки. Нікому не треба така хвора. Може це й добре. Жахливо, якби приступ стався підчас поцілунку чи сексу. Для чоловіків це дуже важливо. А я тепер нічого не можу. Я це все розумію. Просто не можу прийняти, що до кінця життя буду самотня. Ніколи не дізнаюся як це коли тебе люблять. Це так боляче й страшно. Що мені робити?

Доброго дня.

Ваша історія викликає багато співчуття, з одного боку. Дійсно, так неподобатися собі, мабуть, дуже боляче. З іншого боку, я досить розгублена, що Ваша молодість уже закінчена у 30 років. А чи знаєте Ви, що Всесвітня організація охорони здоров'я офіційно переглянула вікові норми? Молодість продовжили до 44 років.

Також виглядає, ніби Ви постійно вішаєте на себе ярлики: "не виїздна", "стрьомна"..., порівнюєте себе з іншими. Маю гіпотезу, що мова йде про депресію, ознаки якої помічаю у Вашому зверненні: відчай, страждання, самозвинувачення, незадоволення собою, уникання соціальних контактів, пасивність, негативні думки про майбутнє... Тому варто пройти діагностику у фахівця. Можете обрати з членів нашого центру.

Також у деяких ситуаціях справитися без медикаментозної підтримки неможливо, тому я б рекомендувала паралельно звернутися до психіатра для діагностики та визначення потреби вживання ліків.

З повагою, Ольга Магеровська - психолог, гештальт-терапевт

01.10.2019