Запитання психологу

Доброго часу доби.Мені 14 років і мене турбують багато питань,два рази до Вас зверталась і не жалію.Але на цей раз інше запитання
Минулої ночі у мене відбувся сонний параліч,цілий день не покоїли згадки про нього.Але зараз вже 2 годину намагаюсь заснути ,все що вдається лише сльози через страх.Повністю описати не можу до чого саме страх,але відчуття ніби просто боюсь заснути
Чи є якісь поради щоб це пройшло?
Дякую

Доброго дня.

Співчуваю вашому досвіду, схоже, ви зараз сильно налякані. Серед причин переживання цього стану можуть бути порушення сну.
Для того, щоб виключити фізіологічні причини "сонного паралічу", потрібно звернутись до сімейного лікаря чи невролога, бо підтвердити діагноз може лише лікар. Так само, як і більш комплексно поглянути на ситуацію, пояснити цей стан, заспокоїти вас.

Щодо порад, які можуть допомогти, то в першу чергу потрібно звернути увагу на сон, налагодити його.

Спробуйте засинати і прокидатись у один і той же час, спати не менше 6-8 годин на добу.

Перед сном можна зайнятись вечірньою заспокійливою йогою чи медитацією.

Відкласти телефон.

Забезпечити необхідні умови для сну: вимкнути світло, провітрити кімнату.

Ввечері перед сном використовувати приглушене неяскраве світло.

Можна влаштувати собі якісь вечірні ритуали: слухати приємну музику, приймати душ чи ванну, запалити аромасвічку, почитати книгу.

Ви пишете, що вас турбує багато різних питань. Це також може впливати на порушення сну.

Спробуйте поділитись ними з кимось з близьких, отримати необхідну інформацію, підтримку, допомогу. Перед сном, якщо ви переживаєте тривожні думки, можна вести щоденник, у якому можна їх фіксувати.

Якщо стан не минає, то варто звернутись до лікаря, або психолога.

З повагою, Анна Нестерак - психолог-консультант, підлітковий та дорослий психолог.

15.11.2020

доброго времени суток меня зовут Артур у меня проблема стара как мир первая неразделенная любовь а теперь подробнее била у меня 4 года назад девушка вика я ее очень очень любил бил самим счастливим на свете и тут я узнаю что я у нее не один и что у нее свадьба есть ребенок с тех пор уже почти 4 года депресия полная апатия боюсь на улицу выйти думаю что я плохой подскажите что мне делать буду благодарен за любой совет

Доброго дня.

Так, дійсно часто ми себе сприймаємо через призму відношення дорогих для нас людей. Наш мозок так влаштований.

З Вашого опису складається враження, що обман та відкидання коханої дівчини підсилив Ваше базове сприйняття себе як "поганого" і як того, який з чимось не справився, якого не обрали з поміж двох. Може бути, що таке відношення до себе спричинене історією прихильності та ситуацією у сім'ї.

Якщо Ви вже 4 роки боїться виходити з дому, можливо, це свідчить про соціофобію або агарофобію на фоні депресивного розладу.

Оскільки Ви написали нам, то ніби прагнете змін і Ви стали готові до активної позиції у пошуку допомоги. Зараз рекомендую спочатку звернутися до психіатра, який проведе діагностику та зможе підібрати медикаментозне лікування, оскільки період усамітнення 4 роки - достатньо тривалий. Тільки психотерапії може на першому етапі бути мало ефективна без медикаментозної підтримки. Далі робота з психотерапевтом допоможе змінити негативне бачення себе, розпізнавати свої переживання, змінити свої стратегії поведінки та наповнити життя новим сенсом.

Психотерапевт Магеровська Ольга

15.11.2020

Добрий день, порадьте будь ласка як боротися з депресією. Почуваюсь не дуже, але коштів на терапію немає.

Доброго дня!

Для початку варто звернутися на огляд до невролога та/або психіатра. Вони підтвердять чи спростують діагноз, при потребі назначать медикаменти.

На сторінці фейсбук нашого центру є матеріали самодопомогу про депресію, погортайте стрічку, можливо, та інформації буде для Вас корисною.

Також, можна звернутися до психолога за допомого в медичний заклад.

12.11.2020

Доброго вечора, мене звати Галя, заміжня, 24 роки, маю сина 3,5 роки.
Всі проблеми напевно почалися після народження сина, нічим не займалась окрім домашніх справ.
Вийшла з декрету пів року тому, від того часу намагалась займатись якимись справами, нічого не клеїлося, нічого не виходить.
З того і почалися проблеми, часом в мене дуже сильні зміни настрою, зриваюсь на всіх, як тільки починаю чимось займатись за кілька днів приходять думки що це нікому не потрібно, від того замикаюсь у собі, плачу без причин, зрозуміла що це якийсь стрес..
Хочу чимось займатись, хочу бути незалежною від чоловіка, він мене підтримує у всьому, але відчуття непотрібності завжди присутнє, що я нікому не потрібна, те що я роблю нікому не потрібне, часом лягаю спати з такими думками, на ранок просинаюсь з новими силами, хочу жити і творити, а за кілька днів це все повертається. Постійні думки що я нічого не добилась, і ніколи нічого не доб’юсь поки всі вже змогли себе реалізувати.. я намагаюся але нічого не виходить...
Живу ніби в постійному стресі.. останні 11 днів в мене без причин підноситься температура, але ніяких симптомів хвороби немає.. думаю це все на стресі..
Здається я сама не можу розібратись з цим, бо ці всі відчуття перечислених вище постійно повертаються навіть якщо все добре..
Незнаю що робити..

Доброго дня.

По-перше, рекомендую звернути увагу на своє навантаження. Мама виходячи з декрету навантажена у двічі більше: на ній процес адаптації дитини до нових обставин та процес своєї адаптації в умовах нового життя. А у Вас ще й є високі вимоги до особистої реалізації та незалежності від чоловіка.

По-друге, схоже ще не пройдений процес сумування, що дитина вже підросла. Що у неї починає з'являється своє життя. Що Ви вже ніколи не відчуєте колишню її потребу у Вас, що давало відчуття своєї цінності. І це природні почуття мами при відпусканні, яка кілька років жила потребами своєї крихітки. А тепер там з' являється пустота та рогубленість.

По-третє, виглядає так, що Ви постійно знаходитеся під тиском вимог і порівнянь з іншими. А перший рік після декретної відпустки завдання зрозуміти як жити в нових обставинах. Виробити свою стратегію як бути працюючою мамою, перерозподіляти обов'язки з татом або найняти помічників. Згадати ким мріяла бути колись та зрозуміти чим хочу займатися зараз. Тому рекомендую посунути терміни, до яких Ви маєте себе реалізувати на кілька років та спробувати помітити, що Ви і так багато чого робите. Реалізація прийде, якщо Ви знайдете справу до душі. А на це потрібен час. Пам'ятайте, бути мамою - це теж реалізація.

Для того, що навести різкість в питаннях : хто я тепер? і ким хочу бути в майбутньому? допоможе консультація з психологом з психотерапевтом.

З повагою, психотерапевт Ольга Магеровська

31.10.2020

Добрий день!Мене весь час кидають чоловіки.Мені 43 роки ,алк на свої рок не виглядаю.Ніколи не була заміжня,дітей немаю.Є фізична вадв-ДЦП-працюю,сама себе обслуговую,накульгую при ходьбі,стосунків було влосталь...,не дивлячись,на мій статус люлини з інвалідністю я знов і знов намагалась вистроїти стосункиале з часом мене кидали.Меня здається,що причина,що я не зовсім злорова,хотя ніхто із чоловіків нвпряму цього не казали...сороиляться зробити мені боляче.Так не хочеться думати,що приречена на самотність.Може щось порадите як фазівціДякую!

Доброго дня.

Потрібно досліджувати, яких чоловіків Ви обераєте, що відбувається в стосунках. ДЦП - це тільки Ваша особливість, якою не можна все пояснити.

З повагою, психотерапевт Ольга Магеровська

31.10.2020

Додати запитання